АГОТА ВЕРЕШ. ЗЕЛЕНЫЙ ДНЕВНИК

09.09.2020 - 09.10.2020

9.0909.10.2020

Галерея сучасного мистецтва «NT-Art»

за підтримкою Посольства Угорщини в Україні представляє виставку живопису Аготи Вереш

ЗЕЛЕНИЙ ЩОДЕННИК

Зміна елементів призведе до перетворення загальної композиції.

Крістіан фон Еренфельс

«ЗЕЛЕНИЙ ЩОДЕННИК» – це «візуальний записник», який заглиблюється у відсутність чіткої загальної картини та у природу утворення хвиль.

Полотна, що вивчають відсутність особистого («Троянда вітрів», «Хвилеломи», «Гравітація», «Дельта», «Петля», «Ніч на Івана Купала», «La Primavera») – це певні візерунки та ритмові структури, що вміщені в перевернуті, органічні форми. Нестача цілісності помітна лиш тоді, коли ми, наприклад, прицільно фокусуємося на певній частині картини – тоді втрачаються важливі елементи з нашого оглядового кута. Обвалені частини втрачають свою видиму значущість, та саме це і є сутністю інтриги, тому що саме вони можуть нести в собі посилання на основну форму.
Кожний органічний шматочок, який вилучається з цілого, має свій наголос, вплив на цілісність композиції і потрапляє за межі картини виключно як негативна форма. Найголовнішою метою цієї серії робіт є привернення уваги до відсутності.

Геракліт Ефеський вважав, що «все тече, все міняється».
Суто з формальної точки зору зображені мною природні хвилі є ніщо інше, як процес структурування дрібних елементів картини у масивні форми з різними ритмами («Відбиток пальця», «Вірш про кохання», «Алгоритм роз’єднання», «Білий шум», «Розрив ритму», «Червоні ялини», «Плащаниця»). З точки зору психологічного явища – це втрата особистості індивідуума в людському потоці – людина стає часткою натовпу і починає плисти за течією…
Це може бути пов’язаним з інстинктом виживання, адже потребує найменших зусиль та надає найбільшого почуття безпеки. Якщо на зразок цього дрібні елементи композиції, ніби «імітуючи» одне одного, починають рух в одному напрямку, то досягають доволі потужного впливу. Повернення одного ряду або хоча б одного елементу у зворотному до головного напрямку призведе до зміни загальної картини та кута падіння світла. Якщо я на одній поверхні зображую рух частинок у протилежних напрямках, то біля граничних ліній світло розкриває свої приховані форми, тому навіть незначна зміна напрямку притягує погляд…

Агота Вереш народилася у місті Берегово на Закарпатті у 1972 році.
У 1993 р. закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого. Живопису навчалася від свого батька, Петера Вереша, відомого закарпатського художника (1943–2004) та мукачівського художника Андраша Іванчо.
З 2000 р. бере участь у державних та міжнародних виставках та пленерах,
з 2004 р. є членом Товариства угорських митців образотворчого та прикладного мистецтва Закарпаття ім. Імре Ревеса.
У2004–2009 рр. навчалася у Закарпатському угорському інституті
ім. Ференца Ракоці.
У 2008–2018 рр. працювала ілюстратором дитячої колонки у щотижневику «Kárpátalja», у 2005–2013 рр. викладала малювання та живопис у Художньому домі для учнів у м. Берегово, а у 2017–2019 рр. була графічним дизайнером закарпатського дитячого видання «Irka».

З 2016 р. – член Угорського товариства художників.

Виставки (обрані)

2020 р. «Зелений щоденник», галерея «Триптих АРТ», Київ, Україна

2019 «Зелений щоденник», Дьйор, Угорщина

2019 «Шлях додому», Берегове, Україна

2018 Угорський культурний центр, Брюссель, Бельгія

2018 «Закриті сади», галерея «Forrás», Будапешт, Угорщина

2011 Виставка закарпатських угорських художників, Брюссель, Бельгія.

Нагороди та відзнаки

2013 р. – Срібний Хрест Угорської Республіки від Президента Угорщини за визначний внесок в організацію та діяльність у сфері угорського образотворчого мистецтва Товариства імені Імре Ревеса, заснованого у 1991 р.
2013 р. – Диплом ІІ. ступеню за участь у Всеукраїнському триєнале живопису, м. Київ.

Відкриття 9 вересня, у середу, о 18:00 за адресою: м. Одеса, Лідерсівський б-р, 5.

Виставка триватиме з 9 вересня по 9 жовтня 2020 року.

Делимся текстом выступления выдающегося украинского художника Тиберия Сильваши на открытии выставки «Зеленый Дневник» в галерее «Триптих АРТ» (Киев) в феврале этого года. Этот текст прозвучал и на открытии выставки в NT-Art Gallery.

К СЕВЕРУ ОТ ВИНОГРАДНИКА, К ЗАПАДУ ОТ ШОРОХОВ НОЧНОГО САДА

Герой известного романа произносит фразу-формулу: «природа не храм, а мастерская», противопоставляя волю человека-прогрессиста, естественному ритму природы. Занявший доминирующее положение в мироздании, человек подчиняет себе не только близлежащее пространство и предметы, но и стихии, превращая их в инструменты. Результаты этой деятельности мы видим сегодня. И только в кризисные моменты, когда этот «инструмент» ломается или перестает подчиняться – мы обращаем на него внимание. Вспомним, что об этом говорил Хайдеггер. Наверное, в такие моменты человек задает себе вопрос зачем я здесь. И обращает свою мысль к другому инструменту, в надежде, снять оппозицию природное – культурное.

В Японии цветущее дерево, горы, морской прибой, шум дождя, приравниваются к явлениям культуры. Они живут своей жизнью, они появились на свет без участия человека и открываются ему только при бережном, любовном к ним его участии. В соучастии, а не в попытках подчинить. Дело художника – чувствовать их ритм. Культура ограничена структурами, которые ее производят, а мир – элементами. Вода, огонь, камень. Север, Восток, Запад, Юг – части структуры, определяющие место человека в мире.

Что делать с пространством нерасчлененным структурой?

Перед нами мир, где нет ориентиров. В него входит художник и обозначает направление ветра, температуру огня, состояние воды. И все это пигментом растертым маслом, на ткани натянутой на деревянный прямоугольник. Или круг. Создает из ничего. Он дает ему имя и место в пространстве мироздания. Потому, что без этой операции, это не Мир, он весь еще в процессе становления, скрыт за маской иллюзии и ожидает чтоб его оформили. Обозначили. Это как видеть невидимый горизонт, к которому тебя тянет и там, возможно, что-то откроется – ты это знаешь! Или надеешься. Или веришь. Волшебство живописи и открывается тогда, когда невидимый горизонт совпадает с реальным – линией горизонта картины. Эти структуры создают мост между памятью и сиюминутным.

Мне кажется, об этом нужно помнить, когда мы приближаемся к работам Аготы Вереш. Рука помнят шероховатость коры яблони. Твоя рука ведь помнит тоже, правда? Глаз наблюдает, как исчезает на ладони, тает снежинка. А диагональные структуры краски, каким-то непостижимым образом, вызывают в памяти, в который раз, – шум ветра ночном саду. Мы ведь все это пережили когда-то.  И все эти, отвлеченные мотивы, казалось, не поддающиеся визуализации, находят свои эквиваленты в пластических структурах Аготы. И создают ситуацию в которой возможно, восстанавливают тот утраченный порядок и гармонию, которой так не хватает сегодня.

Современный человек ощущает избыток визуальных впечатлений и видит мир культурными штампами. Видит не пейзаж, а накладывает его реалии на образ своих воспоминаний. И задачей художника становится поиск нового языка живописи, который позволил бы собрать разрозненные куски знания, фрагменты воспоминаний, чувственные реакции, в новую связь, новую конструкцию, которая позволит увидеть мир как бы впервые. Сквозь ограниченность технологий, сквозь границы «расколдованного» мира.

2020