9.09–09.10.2020
Галерея сучасного мистецтва «NT-Art»
за підтримкою Посольства Угорщини в Україні
представляє виставку живопису Аготи Вереш
ЗЕЛЕНИЙ ЩОДЕННИК
Зміна елементів призведе до перетворення загальної композиції.
Крістіан фон Еренфельс
«ЗЕЛЕНИЙ ЩОДЕННИК» – це «візуальний записник», який заглиблюється у відсутність чіткої загальної картини та у природу утворення хвиль.
Полотна, що вивчають відсутність особистого («Троянда вітрів», «Хвилеломи», «Гравітація», «Дельта», «Петля», «Ніч на Івана Купала», «La Primavera») – це певні візерунки та ритмові структури, що вміщені в перевернуті, органічні форми. Нестача цілісності помітна лиш тоді, коли ми, наприклад, прицільно фокусуємося на певній частині картини – тоді втрачаються важливі елементи з нашого оглядового кута. Обвалені частини втрачають свою видиму значущість, та саме це і є сутністю інтриги, тому що саме вони можуть нести в собі посилання на основну форму.
Кожний органічний шматочок, який вилучається з цілого, має свій наголос, вплив на цілісність композиції і потрапляє за межі картини виключно як негативна форма. Найголовнішою метою цієї серії робіт є привернення уваги до відсутності.
Геракліт Ефеський вважав, що «все тече, все міняється».
Суто з формальної точки зору зображені мною природні хвилі є ніщо інше, як процес структурування дрібних елементів картини у масивні форми з різними ритмами («Відбиток пальця», «Вірш про кохання», «Алгоритм роз’єднання», «Білий шум», «Розрив ритму», «Червоні ялини», «Плащаниця»). З точки зору психологічного явища – це втрата особистості індивідуума в людському потоці – людина стає часткою натовпу і починає плисти за течією…
Це може бути пов’язаним з інстинктом виживання, адже потребує найменших зусиль та надає найбільшого почуття безпеки. Якщо на зразок цього дрібні елементи композиції, ніби «імітуючи» одне одного, починають рух в одному напрямку, то досягають доволі потужного впливу. Повернення одного ряду або хоча б одного елементу у зворотному до головного напрямку призведе до зміни загальної картини та кута падіння світла. Якщо я на одній поверхні зображую рух частинок у протилежних напрямках, то біля граничних ліній світло розкриває свої приховані форми, тому навіть незначна зміна напрямку притягує погляд…
Агота Вереш народилася у місті Берегово на Закарпатті у 1972 році.
У 1993 р. закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого. Живопису навчалася від свого батька, Петера Вереша, відомого закарпатського художника (1943–2004) та мукачівського художника Андраша Іванчо.
З 2000 р. бере участь у державних та міжнародних виставках та пленерах,
з 2004 р. є членом Товариства угорських митців образотворчого та прикладного мистецтва Закарпаття ім. Імре Ревеса.
У2004–2009 рр. навчалася у Закарпатському угорському інституті
ім. Ференца Ракоці.
У 2008–2018 рр. працювала ілюстратором дитячої колонки у щотижневику «Kárpátalja», у 2005–2013 рр. викладала малювання та живопис у Художньому домі для учнів у м. Берегово, а у 2017–2019 рр. була графічним дизайнером закарпатського дитячого видання «Irka».
З 2016 р. – член Угорського товариства художників.
Виставки (обрані)
2020 р. «Зелений щоденник», галерея «Триптих АРТ», Київ, Україна
2019 «Зелений щоденник», Дьйор, Угорщина
2019 «Шлях додому», Берегове, Україна
2018 Угорський культурний центр, Брюссель, Бельгія
2018 «Закриті сади», галерея «Forrás», Будапешт, Угорщина
2011 Виставка закарпатських угорських художників, Брюссель, Бельгія.
Нагороди та відзнаки
2013 р. – Срібний Хрест Угорської Республіки від Президента Угорщини за визначний внесок в організацію та діяльність у сфері угорського образотворчого мистецтва Товариства імені Імре Ревеса, заснованого у 1991 р.
2013 р. – Диплом ІІ. ступеню за участь у Всеукраїнському триєнале живопису, м. Київ.
Відкриття 9 вересня, у середу, о 18:00 за адресою: м. Одеса, Лідерсівський б-р, 5.
Виставка триватиме з 9 вересня по 9 жовтня 2020 року.
Ділимося текстом виступу видатного українського художника Тіберія Сільваші на відкритті виставки «Зелений Щоденник» в галереї «Триптих АРТ» (Київ) у лютому цього року. Цей текст прозвучав і на відкритті виставки в NT-Art Gallery.
НА ПІВНІЧ ВІД ВИНОГРАДНИКУ, НА ЗАХІД ВІД ШУРХОТІНЬ НІЧНОГО САДУ
Герой відомого роману вимовляє фразу-формулу: «природа – не храм, а майстерня», протиставляючи волю людини-прогресиста природньому ритму природи. Зайнявши домінуюче становище у природі, людина підпорядковує собі не тільки навколишній простір і речі, а й стихії, перетворюючи їх в інструменти. Результати цієї діяльності ми бачимо сьогодні. І тільки у кризові моменти, коли цей «інструмент» ламається – ми звертаємо на нього увагу. Пригадаймо, що про це говорив Хайдеггер. Мабуть, в такі моменти людина запитує в себе – для чого я тут? І звертає свою думку до іншого інструменту, у надії зняти опозицію «природне – культурне».
В Японії уквітчане дерево, гори, морський прибій, шум дощу прирівнюються до явищ культури. Вони живуть своїм життям, вони з’явились на світ без участі людини і відкриваються їй тільки за умови дбайливого, любовного до них ставлення. У співучасті, а не у спробах підпорядкувати. Справа художника – відчувати їх ритм. Культура обмежена структурами, які її виробляють, а світ – елементами. Вода, вогонь, камінь. Північ, Схід, Захід, Південь – частини структури, що визначають місце людини у світі. Що робити з простором, нерозчленованим структурою?Перед нами світ, в якому немає орієнтирів. В нього входить художник та позначає напрямок вітру, температуру вогню, стан води. І все це за допомогою розтертого маслом пігменту, на тканині, що натягнута на дерев’яний прямокутник. Або коло. Створює із нічого. Він дає йому ім’я та місце у просторі світобудови. Тому, що без цієї операції це не Світ, він все ще у процесі становлення, скритий за маскою ілюзії та очікує, щоб його оформили. Позначили. Це – як бачити невидимий горизонт, до якого тебе манить і там, можливо, щось відкриється – ти це знаєш! Або сподіваєшся. Або віриш. Магія живопису тоді й відкривається, коли невидимий горизонт співпадає з реальним – лінією горизонту картини. Ці структури створюють місток між пам’яттю та миттєвістю.
Мені здається, про це слід пам’ятати, коли ми наближаємось до робіт Аготи Вереш. Руки пам’ятають шорсткість кори яблуні. Твоя рука теж пам’ятає, правда? Око спостерігає, як зникає на долоні, тане сніжинка. А діагональні структури фарби, якимось неосяжним чином, викликають у пам’яті – вже вкотре – шум вітру у нічному садку. Ми ж все це пережили колись. І всі ці, абстрактні мотиви, які не піддаються візуалізації, знаходять свої еквіваленти у пластичних структурах Аготи. І створюють ситуацію, в якій, можливо, відновлюється той втрачений порядок та гармонія, яких нам так не вистачає сьогодні.
Сучасна людина відчуває надлишок візуальних вражень та бачить світ культурними штампами. Бачить не пейзаж, а накладає його реалії на образ своїх спогадів. І задачею художника стає пошук нової мови живопису, який би дозволив зібрати розрізнені частки знання, уламки спогадів, чуттєві реакції, у новий зв’язок, нову конструкцію, яка дозволить побачити світ ніби вперше. Крізь обмеженість технологій, крізь кордони «розчаклованого» світу.
2020