Національний художній музей України та Фонд ім. Ю. М. Єгорова представляють масштабну персональну виставку Юрія Єгорова.
В історії українського мистецтва ХХ століття ім’я Юрія Єгорова (1926-2008) завжди згадується мимохідь. Однак масштаб його особистості, значний творчий доробок, вплив на наступні покоління одеських художників спонукають говорити про Єгорова як про одну з ключових фігур українського мистецтва другої половини ХХ століття.
Учень одного з вцілілих після радянських репресій “одеських парижан” Теофіла Фраєрмана, Єгоров невдовзі і сам став орієнтиром для колег та послідовників, еталоном майстерності.
Для покоління одеських художників-нонконформістів Юрій Єгоров був учителем, хоч насправді викладав в Одеському художньому училищі ім. Грекова лише кілька років наприкінці 1950-х. У нього вчилися незалежності, сміливості бути собою в мистецтві, до нього приходили за допомогою і розрадою. Понад півстоліття він залишався беззаперечним гуру, і вдихнув життя у термін “одеська школа”, в якому поєдналися традиції південно-руського малярства і модернізму.
Юрій Єгоров вчився в Ленінградському державному інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна, потім у Вищому художньо-промисловому училищі ім. В. Мухіної. У 1955-му повернувся до Одеси, і вже більше ніколи не залишав місто надовго. З кінця 1950-х років Єгоров впродовж десятиліття перебував під впливом суворого стилю і створив кілька знакових робіт у цій стилістиці — наприклад, “Солдати Жовтня” (1957) і “1918 рік” (1968). Але поступово південні, морські пейзажі, портрети й метафізичні натюрморти витісняють революційну тематику і на довгий час стають для художника основними жанрами.
Стриманий, однак темпераментний і барвистий живопис Єгорова вочевидь не відбувся б деінде. Саме Одеса з її повсюдною морською стихією, сліпучим полуденним сонцем та провінційною віддаленістю від соціально-політичних зрушень стала тлом для чисельних робіт художника. Чи він працював на пленері (дуже любив малювати під відкритим небом), чи в майстерні, яка до нього належала Петру Нілусу, Єгоров трактував форми відсторонено, вдавався до узагальнення, відсікав усе другорядне, досягаючи таким чином монуметальності зображуваного, виходячи на рівень знаку. Єгоровське море – величне, стале, з фірмовим круглим небокраєм. Міцні фігури дівчат і юнаків на його полотнах вкриті бронзовою засмагою. Він шукав у навколишньому світі вічну красу, вищу сутність, неперевершеність природи, які людина може відчути, але не здатна досягнути.
У трьох виставкових залах Національного художнього музею України експонуватимуться живописні роботи Юрія Єгорова кінця 1950-х – середини 2000-х років. А також малюнки, ескізи, гіпсові моделі, гобелен. Фотографії, документи й відеохроніка — з архівів доньки художника Ірини Єгорової, останньої дружини Тетяни Псковітіної, художника Віктора Маринюка та колекціонера Анатолія Димчука.
Кураторка — Катерина Філюк